Лист
молодого філософа батькові
Колись ми побесідуємо із тобою
про небо та його метафори мокрого пороху,
про послід духу, якого шукаємо по містах,
обложених весною,
а ще про те, що наша молодість
десь забарилася на своїх магічних шляхах без вороття.
Правда у тому, що море утримує нас багато років
і примушує слухати у своїх мушлях
жахливе лихослів’я забуття.
І не було нам сенсу затикати собі вуха воском
із таким бентежним сум’яттям усередині себе.
Ми не були щасливі,
бо у жодному із розставань,
які були остаточними, хоча ми того не бажали,
нам не вдалося вимовити це ніжне слово,
яке дозволило би уникнути довічної самотності
тим, кого уже не побачимо,
ба навіть і нам самим.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
De «Poemas de la Zona
Reina»
Carta para el padre de un joven filósofo
Un día
de estos vamos a platicar
del
cielo y sus metáforas de pólvora mojada,
del
estiércol del espíritu que hallamos
en
ciudades sitiadas por la primavera,
y
también de la tardanza de nuestra juventud
a lo
largo de sus mágicos caminos sin regreso.
Lo
cierto es que el mar nos retuvo muchos años
y nos
hizo escuchar en sus caracolas
las
grandes obscenidades del olvido.
Y fue
inútil taponarnos con cera los oídos
cuando
llevábamos por dentro tanto desasosiego.
No
hemos sido felices
porque
en ninguna de las despedidas
que sin
querer fueron definitivas
logramos
pronunciar esa tierna palabra
que le
habría evitado soledad la vida entera
a quien
ya no veríamos
y aun a
nosotros mismos.
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар