Зі збірки «Легенда і символ» (1931)
Відповідь світлові
«Так, так, — промовив хлопчик, — так».
Але його ніхто не запитав!
Що ти пропонувала йому, ноче,
що ти, безмовносте, йому давала,
на що він міг промовити уголос
це своє «так», що це
було за «так»?
Ніхто нічого не пропонував.
Великий світ, без руху, без питань,
Великий світ, без руху, без питань,
із чорними порожніми руками
— непрозірна досвітку царина —
німує навкруги. Немов удари
бажання, пролунали серед тиші
ці дзвінкі «так»! І розтрощили ночі
останні заперечення.
Так, так!
Усьому так! Усьому... і нічому.
Так — просто так. Ні нащо. Ні на що.
А там за горизонтами безгучно
— ніхто його не чув, одним-єдине, —
окривши до пори своє світання,
ніжно-рожеве в леготі й тумані
ішло щойно народжене питання,
йшов ранок.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
De «Fábula y signo»
(1931)
Respuesta a la luz
Sí, sí,
dijo el niño, sí.
Y nadie
le preguntaba.
¿Qué le
ofrecías, la noche,
tú,
silencio, qué le dabas
para
que él dijera a voces,
tanto
sí, que sí, que sí?
Nadie
le ofrecía nada.
Un gran
mundo sin preguntas,
vacías
las negras manos
—ámbitos
de madrugada—,
alrededor
enmudece.
Los
síes —¡qué
golpetazos
de
querer en el silencio!—,
las
últimas negativas
a la
noche le quebraban.
Sí, sí
a todo, a todo sí,
a la
nada sí, por nada.
Allá
por los horizontes
sin que
nadie —el sólo:
nadie—
la
escuchara, sigilosa
de
albor, rosa y brisa tierna,
iba la
pregunta muda,
naciendo
ya, la mañana.
Немає коментарів:
Дописати коментар