Рун-Рун на північ рушив
На автівці забуття
вирішив рушати,
не спитавши про погоду:
раптом дощ чи град.
Рун-Рун вирушив на північ,
коли його ждати?
Вернеться на роковини
самотини нашої.
Листа по трьох днях
маю
із буквами кораловими,
що його мандрівка
дуже затяглась,
до Антофагасти
він чомусь зібравсь,
але його намір
випадок зірвав.
Ай, бідна, бідна я!
Разом з купою людей
надовго він застряг,
а виною тому став
останній ураган,
зруйнував великий міст
близ міста Вайенар,
мусить хрест свій донести
Рун-Рун, як Бог дав.
Відтак Рун-Рун приїхав
аж у Тамаргуаль,
там на камінь всівся
і взявся міркувать:
«а чи це, чи інше»,
«ніколи», «так чи так»,
«життя завжди брехливе»,
«у смерті правота».
Ай, бідна, бідна я!
Так і сталось, що бесаги
він свої підняв,
мабуть, спогади дістав
і папір дістав;
ані горе, ані сміх,
ні співчуття, ні сум,
ні образу, ані жовч,
ні звільнення жагу —
пустий, немов пустеля
у найжаркіший час,
Рун-Рун свій лист
відправив,
і то в останній раз.
Рун-рун на північ
рушив,
полишивши мене
на півдні, а між нами
провалля неживе.
Ай, бідна, бідна я!
Падають календаря
на колію листки,
день за днем їх розтинають
потяги швидкі.
З кожним потягом нові
в місяці хмарки
і все довше колія,
майбутнє все гіркіш.
Рун-Рун на північ рушив,
і хто би раду дав
на те, що він кохання
і серце розіп’яв,
чоло моє стражденне
зневагою вінчав,
залишив жовч і оцет,
життя прицвяхував.
Ай, бідна, бідна я!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій, еквіритмічний)
Примітка. На
написання цієї пісні, як і пісні «Gracias a la vida», Віолету Парру надихнуло
її останнє кохання — до швейцарця Жильбера Фаврe, який приїхав до Чилі з
археологічною експедицією. Пара була разом 4 роки, два з них прожила у Швейцарії,
потім повернулася до Чилі і тут Жильбер назавжди покинув Віолету, що була на 9 років
старшою від нього, та поїхав до Болівії, де згодом закохався у красиву молоду
жінку й одружився. Через рік Віолета вкоротила собі життя.
Run Run se fué pa'l norte
En un
carro de olvido,
antes
del aclarar,
de una
estación del tiempo
decidido
a rodar,
Run Run
se fue pa'l norte,
no sé
cuándo vendrá;
vendrá
para el cumpleaños
de
nuestra soledad.
A los tres días carta
con letras de coral
me dice que su viaje
se alarga más y más,
se va de Antofagasta
sin dar una señal,
y cuenta una aventura
que paso a deletrear.
¡Ay, ay, ay, de mí!
Al
medio de un gentío
que
tuvo que afrontar,
un
trasbordo por culpa
del
último huracán,
en un
puente quebrado
cerca
de Vallenar,
con una
cruz al hombro
Run Run
debió cruzar.
Run Run siguió su viaje;
llegó a Tamarugal,
Sentado en una piedra
se puso a divagar
«que sí», «que esto»,
«que lo otro»,
«que nunca», «que
además»,
«que la vida es mentira»,
«que la muerte es verdad».
¡Ay, ay, ay, de mí!
La cosa
es que una alforja
se puso
a trajinar,
sacó
papel y tinta,
y un
recuerdo quizás;
sin
pena ni alegría,
sin
gloria ni piedad,
sin
rabia ni amargura,
sin
hiel ni libertad,
vacía como el hueco
del mundo terrenal,
Run Run mandó su carta
por mandarla no más.
Run Run se fue pa'l norte,
yo me quedé en el sur;
al medio hay un abismo
sin música ni luz.
¡Ay, ay, ay, de mí!
El
calendario afloja
por las
ruedas del tren;
los
números del año,
por el
filo del riel.
Más
vueltas dan los fierros,
más
nubes en el mes,
más
largos son los rieles,
más
agrio es el después.
Run Run se fue pa'l norte,
¡qué le vamos a hacer!
Así es la vida entonces,
espinas de Israel;
amor crucificado,
coronas del desdén,
los clavos del martirio,
el vinagre y la hiel.
¡Ay, ay, ay, de mí!
Послухати в
оригіналі:
співає авторка: https://www.youtube.com/watch?v=cJ9CeICphL8
Немає коментарів:
Дописати коментар