Федеріко Гарсія Льорка. Пісня вершника

Із циклу «Пісні»:

— «Андалусійські пісні»

Пісня вершника

Ко́рдова.

Далека й одинока.

Чорна кобильчина, велет-місяць

і сакви, оливами наповнені.

Та коли би навіть шлях я відав,

не дістатися мені до Кордови.

На рівнині, де вітри гуляють, —

рудий місяць і кобилка чорна.

Смерть мене з очей не випускає,

зорить мене із вартівень Кордови.

Ай же, путь-дорога далеченька!

Ай кобилка ти моя хоробра!

Ай же, смерть чатує-жде на мене,

аби не доїхав я до Кордови!

Кордова.

Далека й одинока.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Інший варіант, відповідний за розміром оригіналу:

Пісня вершника

Ко́рдова.

Єдина й дальня.

Чорний коник, велет-місяць

і оливи у бесагах.

Хоч і відав би дорогу,

Кордови я не дістанусь.

На рівнині, серед вітру,

рудий місяць, чорний коник.

З Кордови, із веж високих,

смерть моя за мною зорить.

Ай, дорога далеченька!

Ай мій конику відважний!

Смерть же мене перестріне —

ай! — щойно Кордову забачу!

Кордова.

Єдина й дальня.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Canción del jinete

Córdoba.

Lejana y sola.

Jaca negra, luna grande,

y aceitunas en mi alforja.

Aunque sepa los caminos

yo nunca llegaré a Córdoba.

Por el llano, por el viento,

jaca negra, luna roja.

La muerte me está mirando
desde las torres de Córdoba.

 

¡Ay qué camino tan largo!

¡Ay mi jaca valerosa!

¡Ay, que la muerte me espera,

antes de llegar a Córdoba!

Córdoba.

Lejana y sola.

Примітки

(Зауваги щодо особливостей оригіналу та порівняний аналіз перекладів)

Порядковий переклад

Кордова.

Далека і єдина (самотня).

Чорна кобилка, великий місяць

і оливи у моїх бесагах.

Хоч знаю шляхи

ніколи не дістанусь Кордови.

По долині, під вітром,

чорна кобилка, великий місяць.

Смерть на мене дивиться

з веж Кордови.

Ай, який шлях довгий!

Ай моя відважна кобилка!

Ай же, чекає на мене смерть,

перш ніж дістануся Кордови!

Кордова.

Далека і єдина (самотня).

Córdoba — ця назва міста має дві традиційні українські транскрипції: Кордова і Кордоба. Звучанню оригінальної назви однозначно відповідає перша, бо літерою «b», коли вона не на початку слова, в іспанській мові позначається глухий звук, близький до українського «в».

Перша-остання строфа (рефрен) поезії буквально перекладається так, як переклала я: 

«Кордова.

Далека й одинока».

При цьому українське «одинока», на мій погляд, найточніше відтворює іспанське «sola»: обидва слова мають два значення: «одна-єдина» і «самотня». І, гадаю, автор свідомо вибрав саме такий багатозначний епітет, у якому зливаються ці два сенси.

Ритмічно рефрен є п’ятим рядком першої і третьої строф. Тому його розмір визначає розмір усієї поезії. Ось як це виглядає в умовній транскрипції:

Ко́рдова лєха́на й со́ля.

Ха́ка не́гра, лю́на гра́нде,

й асейту́нас ен мі альфо́рха.

Ау́нке се́па льос камі́нос

йо ну́нка йегаре́ а Ко́рдова.

При тому рефрен римується з кожним другим рядком поезії. (Ця поезія має наскрізну риму, що є характерним для творчості Льорки.)

Однак під час перекладу виникає проблема: як вкласти першу строфу перекладу у її оригінальний розмір? Як бачимо, це не вдалося жодному з перекладачів. Тому завдання вибору розміру перекладу вирішено по-різному.

Я змінила розмір, зберігши його єдність, бо семантична точність, відтворення ритміко-римового малюнку і загальної гармонійності поезії видалися мені важливішими за збереження розміру, коли вже дійшло до пошуку компромісу (адже переважно до того не доходить і вдається зберегти усі ці складові).

У другому варіанті свого перекладу я відтворила розмір оригіналу, пожертвувавши для того точністю рефрену, наскрізною римою і закінченням усіх строф на «Кордова» та замінивши кобилку коником. Хоч загалом цей другий переклад вийшов непоганим і в дечому навіть більш точним, але настрій оригіналу видається мені краще переданим у першому моєму варіанті перекладу, тож далі я розглядатиму тільки його.

Микола Лукаш зберіг розмір основної частини поезії, а от рефрен зробив відмінними за розміром.

Так само вчинив Ігор Качуровський. Однак у нього рядки рефрену не римуються між собою і з основною частиною поезії, як в оригіналі, і, на відміну від Лукашевого варіанту, не мають однакового розміру (що у Лукашевому рішенні є певною компенсацією зазначеної відмінності). Так само зробив і Василь Стус, хоч йому, на відміну від Лукаша, вдалося заримувати рефрен з основною частиною поезії. 
Сергій Борщевський витримав і риму і розмір, пожертвувавши у рефрені словом «далека».

Яков Серпін зберіг розмір усієї поезії, поступившись точністю семантичного відтворення рефрену, при цьому в його перекладі поезія взагалі не має рими, окрім закінчення трьох основних строф на «Ко́рдова».

Варте уваги деяке відхилення від базового розміру поезії, властиве четвертим рядкам основних строф. Такі відхилення узагалі властиві поезії Льорки, однак їхнє відтворення у перекладі являє собою певну складність. Я би сказала, що ніколи не варто створювати розмірові відхилення штучно або через те, що «не влізло» або «не вистачило». Бо нерегулярність розміру у Льорки така ж природна, як спів канте хондо, про який він розповідав у своїй однойменній лекції: «Канте хондо, близький до перших музичних систем Індії,— це ще лепетання, потік то вищого, то нижчого голосу, це дивовижна голосова вібрація, що прориває лункі чарунки звичної нам гами, не замикається в холодній, жорсткій пентаграмі сучасної музики і тисячами пелюсток розкриває герметичні квіти напівтонів... Канте хондо близький до пташиних трелей, до голосу півня, до природної музики лісів і джерел». Ця нерегулярність, мов легка неправильність рис красуні, — додає природності і живості і лише підкреслює красу і гармонійність. Натомість штучна чи вимушена нерегулярність перекладу звучить важко, кострубато, вона ріже слух і через неї спотикаєшся під час читання. Я б сказала, що ознаки такого випадку мають переклади М. Лукаша і В. Стуса. А ось у І. Качуровського і Я. Серпіна нерегулярність подібна до Льорківської — досить органічна і не силує читача. Щодо С. Борщевського, то він взагалі не порушував розміру. У моєму ж перекладі вказана нерегулярність відсутня завдяки збільшенню розміру. Хоча загалом, перекладаючи Льорку, я часто залишаю деяку ритмічну нерегулярність у тих випадках, коли вона утворюється сама собою, гармоніює із поезією і допомагає відобразити унікальний стиль поета.

Тепер щодо рими. Типова Льорківська рима — асонанс. Точний збіг закінчень римованих рядків зустрічається в нього нечасто. Проте асонанс єднає не лише закінчення рядків, всередині них зазвичай також багато співзвучь, які не носять регулярного характеру, але додають творові звукової гармонійності. Такою є і дана поезія, і ця її особливість тою чи іншою мірою відображена в усіх наведених перекладах.

Щодо семантики, усі переклади мають відмінності від оригіналу, але якщо у моєму, Ігора Качуровського та Якова Серпіна варіантах вони є радше вимушеними, то Микола Лукаш, у властивій йому манері, «розцвічує» оригінал яскравими епітетами. Кордова «гордая», кінь «як ворон» і «чорт», місяць «як кров», вітер «рида акордами», смерть «безока», «нагла», дорога «круторога» — нічого такого в оригіналі немає і близько, бо одною з характерних особливостей усієї поезії Льорки є простота і лаконічність, які надають їй особливої різкої виразності, де кожне слово набуває чіткості й вагомості. Ця лаконічність є суворим іспитом для перекладачів, бо, по-перше, постійно виникає спокуса прикрасити, забарвити вірш, який, здається, виглядає блідо, а по-друге, коли виникає потреба додати одне чи кілька слів для заповнення рядка, таке додавання завжди порушує цю лаконічність і доводиться ретельно вишукувати слова, що звучали б гранично нейтрально, були б майже прозорими.

Нижче наведено іще кілька зауваг до точності перекладів.

«Jaca» — кобилка, кобила, невелика конячка; «negra» — чорна (ворона); тож тут мій перший та І. Качуровського переклади точні, решта — ні.

«Luna grande» — великий місяць. Ці слова в жодному окрім мого другого і Стусового перекладів в точності не перекладені. А йдеться, як я розумію, про те, що місяць розташований низько над горизонтом і від того здається дуже великим (це так звана «місячна ілюзія»).

«Aunque sepa los caminos yo nunca llegaré a Córdoba» — «Коли би навіть відав шлях, я не дістанусь Кордови». У В. Стуса, М. Лукаша, С. Борщевського і Я. Серпіна умовний спосіб зник і вершник напевне знає шлях.

«¡Ay mi jaca valerosa!» — «Ай, моя відважна кобилка!». Переклади «ой коню мій, ти чорте мій!» М. Лукаша і «Мчится конь, не зная страха» Я. Серпіна є фантазією перекладачів, бо автор ніде не говорить, що вершник їде швидко — як і «Мчить мій чорний кінь щодуху» в іншому місці у С. Борщевського.

«¡Ay, que la muerte me espera, antes de llegar a Córdoba!» — «Ай же, чекає на мене смерть до того, як дістануся Кордови». Тут невідповідним є переклад І. Качуровського, який зробив з цього твердження запитання.

У моєму першому перекладі наявна не так неточність, як надлишковість: «Смерть мене з очей не випускає, зорить мене із вартівень Кордови» — замість «Смерть дивиться на мене [спостерігає за мною] з веж Кордови», а також «путь-дорога», «чатує-жде». Спричинена вона єдино необхідністю заповнення рядків, побільшеною до того ж збільшенням розміру перекладу порівняно з оригіналом (хоча в першому випадку має місце також розгортання значення слів está mirando (дивиться, споглядає, спостерігає). Прагнучи уникнути додавання відсутнього в оригіналі змісту, я вирішила проблему через повтори, вважаючи, що це буде найменш травматичним і до того ж доволі органічним рішенням з огляду на те, що перекладається пісня.

Пісня вершника

Кóрдова.

Дальня й самотня.

Чорний кінь, великий місяць.

Під сідлом моїм — оливи.

Хоч мені дорога знана —

ніколи не бачити Кóрдови.

Боре даль і боре вітер

чорний кінь, червоний місяць.

Але смерть мене пантрує

з високої вежі Кóрдови.

Ой, яка дорога дальня!

Ой, мій коню, мій хоробрий!

Ой, мене загибель стріне

зразу біля брами Кóрдови.

Кóрдова.

Дальня й самотня.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Василя Стуса)

Пісня вершника

Кордова. Кордова.

Далекая, гордая.

Кінь вороний, місяць повний,

трохи маслин у торбі є.

Хоч дорогу добре знаю —

не доїду до Кордови.

Кінь — як ворон, місяць — як кров,

вітер рида акордами.

Десь мене безока смерть

виглядає з веж Кордови.

Ой дорого круторога,

ой коню мій, ти чорте мій!

Ой ти смерте моя нагла —

не доїду до Кордови!

Кордова. Кордова,

Далекая, гордая.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)

Пісня вершника

Кордова

ген-ген самотня.

Чорний кінь, і в небі місяць,

і маслин у торбі повно.

Знаю путь, та не доїду

я до Кордови ніколи.

Мчить мій чорний кінь щодуху,

в небі місяць мчить червоний.

Смерть мене вже виглядає

з вежі кордовської мовчки.

Ой же, путь моя неблизька!

Ой, мій незрадливий коню!

Смерть вже жде, і не доїду

я до Кордови ніколи!

Кордова

ген-ген самотня.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Сергія Борщевського з видання

                                                 «Збірка поетів Іспанії та Латинської Америки», 2006)

Пісня вершника

Ко́рдоба.

Єдина й далека.

Коник чорний, місяць повний

І маслини в моїй торбі.

Хоч би й знав я ці дороги,

Та повік не буду в Ко́рдобі.

І крізь простір, і крізь вітер,

Чорний кінь, червоний обрій.

Смерть на мене виглядає

Поміж вежами у Ко́рдобі.

Ах, яка мандрівка довга!

Нумо, коню мій хоробрий!

Що́ як смерть мене спіткає

Перш, ніж досягну я Кордоби?

Ко́рдоба.

Єдина й далека.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Ігора Качуровського з видання «Ігор Качуровський. Круг понадземний. Світова поезія від VI по XX століття», 2007)

Песня всадника

Кордова.

Одна на свете.

Конь мой пегий, месяц низкий,

за седлом лежат оливки.

Хоть известен путь, а все же

не добраться мне до Кордовы.

Над равниной, вместе с ветром, —

конь мой пегий, месяц красный.

И глядит мне прямо в очи

смерть с высоких башен Кордовы.

Ай, далекая дорога!

Мчится конь, не зная страха.

Я со смертью встречусь прежде,

чем увижу башни Кордовы!

Кордова.

Одна на свете.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Якова Серпина)

Песня всадника

Ко́рдова.

В дали и мраке.

Черный конь и месяц рыжий,

а в котомке горсть оливок.

Стук копыт нетерпеливых,

доскачу — и не увижу

Ко́рдовы.

На равнине только ветер,

черный конь да красный месяц.

Смерть уставила глазницы

на меня через бойницы

Ко́рдовы.

Как дорога вдаль уносит!

О мой конь неутомимый!

Смерть меня сегодня скосит

перед башнями немыми

Ко́рдовы.

Ко́рдова.

В дали и мраке.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Анатолия Якобсона)

Послухати в оригіналі:

Читає друг Лорки, іспанський поет Рафаель Альберті (1902–1999), чиї поезії ви також знайдете у цьому блозі

Читає Alberto Sánchez de Puerta

Співає видатний іспанський виконавець Paco Ibáñez
А ось ще виконує Paco Ibáñez, і хоч цей запис не дуже якісний, але відеоряд чудовий!

Виконує Vicente Monera — і ще один гарний відеоряд Кордови

Виконує оперна співачка Victoria de los Ángeles