Із циклу «Пісні»:
У покої
Не хочу бути поетичним,
ні галантним.
Знеможена, на білих простирадлах!
Ти ані снів не знаєш,
ні блиску дня.
Подібно до кальмарів,
осліплюєш, оголена, хмаринкою парфумів.
Кармен.
Interior
Ni quiero ser poeta,
ni galante.
¡Sábanas blancas donde te
desmayes!
No conoces el sueño
ni el resplandor del día.
Como los calamares,
ciegas desnuda en tinta de
perfume.
Carmen.
Інтер’єр
Не хочу буть поетом,
ще й галантним.
Ти пестишся між білих простирадел!
Ні сну не відаєш,
ні блиску дня не знаєш.
Безрозумним кальмаром
сліпуєш, гола, у чорнилі пахощів.
Кармен.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)
Интерьер
Не хочу я ни
лавров, ни крыльев.
Белизна простыни,
где раскинулась
ты, обессилев!
Не согрета ни
сном,
ни полуденным
жаром, нагая,
ускользаешь,
подобно кальмарам,
глаза застилая
черной мглою
дурманною,
Кармен!
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Анатолия Гелескула)
Немає коментарів:
Дописати коментар